28 червня - День Конституції України

Український народ має багату історію, пов'язану зі створенням правових основ організації та розвитку різних сторін життя суспільства.

Ще в часи України-Русі (Київської Русі) був створений документ, який, за сучасними поняттями, мав конституційну силу. Йдеться про «Руську Правду» — видатну пам'ятку нашого права, яка, за деякими даними історичної науки, датується VII-IX ст., хоча багато хто з дослідників пов'язують її появу з іменем київського князя Ярослава Мудрого (перша половина XI ст.).

Як акти конституційного характеру в історико-юридичних дослідженнях розглядаються договори часів становлення Гетьманської держави Богдана Хмельницького. Він підписав договір і морську конвенцію з Османською Портою (1648 p.), Зборівську угоду з Польським Королівством (1649 p.), чим закладалися основи автономії України.

Нові відносини між Україною та Росією були юридично оформлені договором 1654 p., який складався з двох документів. Це, по-перше, «Березневі статті» Богдана Хмельницького, де були сформульовані умови, на яких Україна об'єднувалася в союз із Московським царством, і, по-друге, жалувані грамоти царя Олексія Михайловича Богданові Хмельницькому та Війську Запорозькому.

  Написані Гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом і прийняті 5 квітня 1710 р. в Бендерах «Пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорозького»,   за своїм змістом  можна розцінювати як першу в Європі конституцію в сучасному її розумінні.

За тодішніми традиціями «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» були складені у формі договору між владою (гетьманом) та народом України (Військом Запорозьким) і складалися з преамбули й 16 параграфів, у яких були зафіксовані основні принципи організації й функціонування Української держави.

Після лютневої революції, яка скасувала монархію в Росії, почались активні процеси розбудови української держави. У І Універсалі — першому законодавчому акті створеної 17 березня 1917 р. Центральної Ради — говорилося про необхідність конструювання системи державних органів. Але в той час Центральна Рада ще не ставила питання про повну незалежність України.

Після жовтневого перевороту в Петрограді склалася нова історична ситуація, але й тоді Центральна Рада, проголошуючи Українську Народну Республіку, вбачала її майбутнє в союзі з іншими народами колишньої Російської імперії. У прийнятому 20 листопада 1917 р. III Універсалі говорилося: «Віднині Україна стає Українською Народною Республікою”.

Більшовицький уряд Росії відкинув ідею надання будь-якої автономії Україні й направив свої війська для її придушення. Це змусило Центральну Раду проголосити незалежність України  IV -м Універсалом від 22 січня 1918 р.

На 9-22 січня 1918 р. були призначені вибори до Установчих зборів — найвищого органу державної влади — і підготовлено проект Конституції України. Через воєнні дії вибори були перенесені. На останньому засіданні Центральної Ради, що відбулося 29 квітня 1918 p., ухвалено «Статут про державний устрій, права і вільності УНР», але цей Основний Закон України не встиг набрати чинності. 

Після встановлення радянської влади й аж до розпаду СРСР в Українській PCP діяли чотири конституції, які були прийняті, відповідно, в 1919, 1929, 1937 та 1978 pp. Усі вони схожі за змістом: у кожній багато положень, що мали не юридичний, а ідеологічний характер. Крім того, дві останні фактично майже дослівно повторювали текст загальносоюзних конституцій і закріплювали особливе, провідне місце в державі й суспільстві комуністичної партії як «провідної й спрямовуючої сили».

В Основних Законах 1937 та 1978 pp. було задекларовано низку  демократичних положень, які стосувалися передусім правового статусу громадян, виборів до вищих і місцевих органів державної влади. Але в повсякденному житті вони не знаходили свого належного втілення.

Після розвалу СРСР і набуття Україною незалежності стала нагальною необхідність розробки та прийняття Конституції. Першими актами, що мали конституційне значення, були Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. й Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Певний час роль конституції фактично відігравав Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України. Починаючи з 1991 р. було підготовлено цілу низку проектів нового Основного Закону. 

28 червня 1996 р. було прийнято Констицуцію суверенної й незалежної України.  Конституція стала спільним досягненням мільйонів українців сучасності і минулого. Вона стала міцним фундаментом стабільного цивілізованого суспільно-політичного життя нашої держави.  На сучасному етапі розвитку конституціоналізму в Україні стало особливо відчутно, що принциповим для успішного розвитку держави є не лише якісний демократичний зміст Консти­туції, а й практична дієвість Основного Закону держави. Зокрема, закріплених нею принципів, таких як верховенство права, законність, пріоритет прав людини, поділ влади тощо.