19.08.09

 Відзначення Дня Державного Прапора України

     23 серпня о 9 годині ранку   в с.Соколове відбулася урочиста церемонія підняття великого Державного Прапора України . В цьому заході взяли участь голова райдержадміністрації А.Ф.Гацько, його заступники, голови місцевих рад району, керівники організацій та установ району, ветерани.

      Звертаючись до учасників церемонії голова райдержадміністрації А.Ф.Гацько наголосив: “Український національний прапор це - наш історичний дух, наша совість і наша незламність, це вічно жива пам’ять і вічна мрія нашого народу.

З кожним роком, що віддаляє нас від повернення в Україну її споконвічної символіки, стає все очевиднішим: успіх там, де свідома нація. Кольори нашого прапора тільки дають надію. Все ж інше залежить від нас.”

      Почесне право підняти великий Державний Прапор України було надано голові Зміївської райдержадміністрації А.Ф.Гацьку, голові Соколівської сільської ради  І.Т.Ткаченко та ветерану Великої Вітчизняної війни І.Г.Хоменко.

23 серпня – День Державного Прапора України

Указ Президента України про щорічне відзначення Дня Державного Прапора України 23 серпня був підписаний у 2004 році. Раніше День Державного Прапора святкувався тільки в Києві на муніципальному рівні. Столиця відзначала це свято 24 липня. Саме цього дня у 1990 році синьо-жовтий прапор було піднято над Київською мерією.

Одним з найважливіших елементів процесу становлення державності будь-якої країни є визначення національної символіки як невід’ємної ознаки незалежності. Кожний народ, шануючи свою історію, шанує і свої святині. Без сумніву, державний синьо-жовтий прапор і є однією із найголовніших святинь народу.

На Русі дуже поважали древні стяги. На них зображували небесні світила, хрести, княжі знаки – тризуби, двозуби. Без прапора військо не відправлялося в похід і не вступало в бій. 

Тоді ж почали поширюватися й колірні поєднання. Синьо-жовті барви символізували Київську державу ще до християнства. Ці кольори дуже часто освячувалися образом животворного Хреста. У той час державного прапора як такого ще не було. Існували лише князівські стяги. Але згодом ці два кольори набули значення державних.

Після нашестя татарських орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. 

Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася упродовж кількох тисячоліть. Ключем до розуміння як народного, так і релігійного та державного аспектів є її символи – синя і жовта барви. Поєднання цих двох кольорів – одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. А походить воно від герба Галицько-Волинського князівства, землі якого в XIII столітті літописці назвали Україною. 

Процес розробки зовнішньої атрибутики тривав і в XX столітті. 22 березня 1918 року жовто-блакитний прапор був затверджений Центральною Радою як символ українського народу, Української Народної Республіки. Ініціатором цього рішення був Михайло Грушевський. Після перевороту, вчиненого гетьманом Павлом Скоропадським, порядок кольорів було змінено на синьо-жовтий і таким уже залишився до нашого часу.

Як і в багатьох інших державах, кольори України не мають офіційного пояснення. А неофіційне змінювалося з часом і залежало як від смаків сучасників, так і від політичної моди. І донині кожен прочитує їх сам, визначаючи для себе найголовніше.  Але для кожного прапор є символом миролюбства. І кожному він нагадує наше літо, коли небо над Україною таке синє, як покрови Пресвятої Діви, а наші лани такі золоті, як паски на маминому столі.

Синьо-жовтий прапор набув широкого поширення в 90-х роках минулого століття в національно-демократичних колах, а потім повсюдно. Але держава не поспішала змінювати свою символіку. На час розпаду СРСР державним прапором України залишався радянський. Але 24 липня 1990 року президія Київської міської ради народних депутатів вирішила вивісити синьо-жовтий прапор поруч із державним червоно-синім перед будинком міськради на Хрещатику.

24 серпня 1991 року був проголошений Акт незалежності України, і синьо-жовтий прапор замайорів над будинком Верховної Ради.

На політичній карті світу з’явилася нова незалежна, суверенна держава Україна. Їй необхідно було набути всіх атрибутів державності, що належить мати учасникові Організації Об’єднаних Націй. Без цього неможливо стати рівноправним членом  світового співтовариства. 28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла Постанову „Про державний прапор України”. Ним став саме національний синьо-жовтий стяг.  

Особливого значення набуває використання державного прапора під час проведення протокольних заходів, оскільки з ним, передусім, асоціюється держава. У міжнародній практиці склалася особлива система правил використання державного прапора, так званий „етикет прапора”. Порядок його розміщення має свої нюанси залежно від місця, де він встановлюється. Існує звичай вивішувати прапор у світлу частину доби – зі сходу до заходу сонця. У таких місцях, як резиденція Глави держави, будинок Уряду, будинок парламенту прапор може бути встановлений постійно, за умови його освітлення в нічний час.

Український національний прапор має здатність кликати не тільки на урочисті мітинги і свята, а й на боротьбу за свободу і честь нації. Це наш історичний дух, наша совість і символ нашої незламності. Це вічно жива пам’ять і вічна мрія нашого народу. Під його знаменом ми йшли до проголошення самостійної Української держави, а сьогодні розбудовуємо демократичне суспільство. Під цим прапором український народ на весь світ засвідчив своє прагнення до свободи, незалежності, гідного життя у єдиній сім’ї європейських народів.